СПОВІДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех.
1. церк. Здійснювати обряд сповіді, вислуховувати чиїсь покаяння в гріхах і відпускати їх. Ой узяли безталанну, Закували у кайдани, Сповідали, причащали (Шевч., II, 1963, 104); — Певно, хтось на селі нагло заслаб, та це мене кличуть сповідати та причащати слабого (Н.-Лев., IV, 1956, 111); Увечері, після служби, отець Сидір сповідав півчих (Донч., III, 1956, 124).
2. Розповідати на сповіді про свої гріхи. [Матушка гуменя:] Тяжко людям, гірко їх дітям,— ні перед ким свої гріхи сповідати (Мирний, V, 1955, 74); Раз задумав циганчук Гріхи сповідати. Іде просто до попа (Рудан., Тв., 1959, 261); Тяжко бити поклони перед іконами тому, хто вважає їх просто за мальовані дошки, тяжко сповідати гріхи попові, уважаючи його за гіршого грішника, ніж сам (Л. Укр., VIII, 1965, 191).
3. перен., розм. Примушувати відверто признатися в чому-небудь, розповісти про щось. — Чого це ти неначе сповідаєш нас? Наші бурлаки ніколи не сповідають нас,— сказала Марія, присовуючись ближче до Михалчевського (Н.-Лев., II, 1956, 133); [Дюсенбаєв:] Наш полк висадився в цьому районі десантом. Ми пішли в розвідку і надибали одного суб’єкта.. Почали його сповідати — він і розказав про все (Лев., Драми.., 1967, 131); // Лаяти кого-небудь, вичитувати комусь. Вона йому вичитувала, вона його сповідала, вона кропила його, .. садила чортами так обережно, так делікатно, як тільки можна було в неділю, по службі божій (Коцюб., II, 1955, 11); Іван Антонович довго й нудно пробирав свого лейтенанта. Він любив сповідати молодих (Гончар, III, 1959, 279); Скликав голова колгоспу збори. Почали сповідати Клима (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 95); // жарт. Бити, шмагати кого-небудь. Сповідали Іллюху від п’ят до уха (Номис, 1864, № 4011).
4. рідко. То саме, що спові́дувати. У стародавній Русі була створена значна релігійна література, в тому числі полемічна, спрямована проти інших вірувань. Відомо, що у Києві відбувалися релігійні диспути між київськими.. ченцями та іноземцями, які тут проживали і сповідали іншу релігію (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 504).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 549.