СПОВАЖНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до споважні́ти; // у знач. прикм. Катя стояла поруч з ним, споважніла й серйозна (Ільч., Серце жде, 1939, 82); З палацу, супроводжуваний сотнями цікавих, споважнілих і хмурих очей, вийшов Аркадій Валеріанович (Стельмах, I, 1962, 627); Ми вернемося з тобою Споважнілі, посивілі (Рильський, II, 1960, 201).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 546.