СПЛЯ́МЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до сплями́ти. Видко було великий стіл, накритий червоним сукном, страшенно сплямленим чорнилом (Л. Укр., III, 1952, 557); — Мені здається, що я сповнив би десять раз більший гріх, якби подав йому руку, якби дружньо стиснув ту руку, сплямлену найтяжчим злочином (Фр.. IV, 1950, 235); // у знач. прикм. — Я не хочу ставати на заваді між ним і його родиною. Коли моя сплямлена особа заважує [заважає] кому… (Март., Тв., 1954, 449).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 545.