СПЛЮ́ЩУВАТИ, ую, уєш, недок., СПЛЮ́ЩИТИ, щу, щиш, док., перех.

1. Здавлюючи, натискуючи, ударяючи і т. ін., робити плоским; розплющувати. У 1507 р. два італійці.. винайшли геніальний метод виробництва скляних дзеркал. Плитку скла виготовляли з валка [шматка циліндричної форми], який розтинали і сплющували (Знання.., 8, 1973, 28); // безос. Один вагон сплющило, як консервну банку, перекосило двері і вікна (Тют., Вир, 1964, 347); * Образно. Біль бив стопудовими молотами, сплющував тіло (Загреб., День.., 1964, 288); Турн і сам був розбишака І Лика сплющив в один мах (Котл., І, 1952, 236).

2. у сполуч. із сл. очі, повіки і т. ін. Прикривати (очі) повіками; заплющувати. Лев нагнувся, сплющив очі, Стоїть, ані писне… (Рудан., Тв., 1956, 173); — В тій курявій зоряній млі — тільки сплющу очі — пахнуть мої юні, мої перші фіалки (Вас., Вибр., 1950, 44); // Тісно стулювати що-небудь, щоб не допустити проникнення рідини. Вушні раковини [бобра] мають м’язи, які при пірнанні сплющують їх, не пропускаючи воду (Веч. Київ, 11.VІІ 1957, 4).

◊ Сплю́щити [наві́ки] о́чі — померти. Краялось серце, змерзали сльози, Поки не сплющив навіки очі. Побіжать дітки із хати в клуню: — На кого кинув ти нас, татуню? (Граб., І, 1959, 333).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 545.