СПИЩА́ТИ, щу́, щи́ш, док., розм. Те саме, що пропища́ти. Жінка вийшла з терплячок: ухопила чоловіка за рам’я та й спищала: — Таже говори. Мільку, чого мовчиш..?! (Март., Тв., 1954, 190); — А я не мама? — спищала і знову підскочила худощава [худорлява] і дрібна, як воробець, Журавлиха (Коб., III, 1956, 511).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 513.