СПИ́ЧКА, и, ж. Загострена паличка. Де козаки чи кашу варили, чи круг огнища з салом на спичках сиділи,.. він до їх і пристане (П. Куліш, Вибр., 1969, 158); Наколов [Федоров] спичкою галушку у відрі, покуштував (Шер., В партиз. загонах, 1947, 75); * У порівн. То учувався йому глухий, здавлений сміх; то, мов ненароком, гострі, як спички, жарти в розмові (Мирний, І, 1949, 310).

◊ Бра́ти (взя́ти і т. ін.) на спи́чки кого — кепкувати з кого-небудь. — Там сусіди любі та милі так тебе на спички і беруть, а тут ще і дома (Мирний, IV, 1955, 82); Заганя́ти [го́стрі] спи́чки у се́рце див. се́рце; Стирча́ти (стримі́ти) спи́чкою в (на) о́ці (оча́х) див. стирча́ти, стримі́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 512.