СПЕСИ́ВЕЦЬ, вця, ч., розм., рідко. Те саме, що чванько́. Той красивий, як намальований, з ницою душею спесивця, цей — приязний і соромливий, з одвертим серцем дитини (Добр., Тече річка.., 1961, 191).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 500.