СПЕ́РТИЙ, ЗІПЕ́РТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до спе́рти, зіпе́рти. А ж ось загорілися в неї щоки,.. одкрилися уста від напору спертого в грудях духу, аж пашить Галя (Мирний, І, 1949, 342); — Вхопив сокиру, перехрестився, поправив ноги, що були сперті на двох коренях,.. та й жду вуйка [ведмедя] (Фр., IV, 1950, 26); Старий згорбився, опустив погляд, ніби розглядаючи сухі жилаві руки, сперті на ковіньку… (Ряб., Золототисячник, 1948, 19); В кімнаті стояли два матраци, зіперті на цеглини, два стільці, стіл під вікном і комодик (Вітч., 6, 1947, 91); Усяка практика, сперта на обгрунтовану теорію, як правило, успішно розвивається по висхідній і приносить добрі наслідки (Літ. Укр., 18.VІІІ 1967, 1).

2. у знач. прикм. Задушливий, несвіжий, з важким запахом (про повітря). І сперте повітря, і шалені скоки, і гарячі почуття будили спрагу (Фр., VIII, 1952, 64); Він приніс з собою в душну і сперту атмосферу зачиненої хати вогкість і свіжість літнього дощу (Коцюб., І, 1955, 316); — Звісно, зараз, коли цвітуть бузки, там по садках краще пахне, ніж у казармі,— при цих словах Яресько ще гостріше відчув, яким спертим, важким повітрям б’є із-під нар (Гончар, II, 1959, 248).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 500.