СПЕРЕЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. Вести суперечку (у 1 знач.), доводячи що-небудь. Ми вдвох, ходячи по хаті, говоримо, сперечаємося, та так завзято, як ніби від нашої суперечки залежить щастя громадське (Коцюб., І, 1955, 467); Другий зять не сперечавсь з тещею, мовчав собі та читав книжки (Н.-Лев., III, 1956, 203); Довго довелося генералові сперечатися з Обручовим. Обручов боявся відступити від букви закону (Тулуб, В степу.., 1964, 241); Ми маємо право і повинні сперечатися про долю і шляхи нашого радянського мистецтва, нашої радянської літератури (Рильський, IX, 1962, 176); Хлопчик знав, що батькове слово завжди тверде й розсудливе і що сперечатися з батьком не можна (Донч., V, 1957, 33); // Заперечувати проти чого-небудь, не давати своєї згоди на щось. У Марії Павлівни часом збирались її товариші на пораду, Микола Васильович ніколи не сперечався проти таких зборів у його домівці (Л. Укр., VIII, 1965, 205); «А що буде, як Денис мене свататиме, а мати моя буде так сперечатись, як.. Терпилиха?» — несподівано майнула думка в Насті (Н.-Лев., VI, 1966, 355).
Не спереча́юся; Не бу́ду спереча́тися — уживається для вираження згоди з ким-небудь. — Ет, балаканина! Зрештою, за поетів не буду сперечатися, вам се ліпше знати (Л. Укр., III, 1952, 703).
2. Відстоювати своє право на що-небудь, на володіння чимсь. Подано автомобілі — розвезти акторів по домівках. Дехто почав сперечатися за місця в машинах. Кожний хотів їхати в першу чергу (Ю. Янов., II, 1958, 60); Командири батарей люто сперечалися за кожний шмат землі: вже не вистачало місця для артилерійських вогневих (Гончар, III, 1959, 404); // чому, рідко. Чинити опір чому-небудь; противитися. [Маруся:] Стривай, Микито! Бог один бачить, що ти робиш з моїм серцем! Не маю сили сперечатися твоїй волі… (Кроп., І, 1958, 99).
3. перен. Не поступатися перед ким-, чим-небудь якимись якостями, властивостями; суперничати. Ти усміхнулася,— і враз Все змерхло перед милим зглядом; З огнем очей сяйний алмаз Не міг сперечатися рядом (Граб., І, 1959, 229); Міські ліхтарі сперечаються з місяцем (Сос., І, 1957, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 499.