СПАШ, у, ч. Псування, знищення трав, посівів тваринами; потрава. [Данило:] Який же спаш його бик зробив? Тепер глибока осінь; здається, вже й трави нема (К.-Карий, І, 1960, 177); Десятки дітей-пастухів з величезними ціпками в руках вартували хліб од спашів (Л. Янов., І, 1959, 416); На його найкращій сандомирці бродила маслакувата людська худоба. Правда, об’їждчик зайняв її, контора стягне з дядьків за спаш (Стельмах, І, 1962, 353).

У спаш уско́чити (забрести́, пода́тися і т. ін.) — зайти на посіви, сінокіс (про худобу). Уже й маленькі лошата й телята одвикають скакати, бо котре хоч трохи вище підскочить, то й ускочить у спаш (Сам., II, 1958, 343); Знаючи норов нашої шкапи, я дуже опасався [побоювався], щоб вона кудись не забрела в спаш (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 494.