СПАСИ́БІ.
1. виг., кому, чому, без додатка і з спол. що. Уживається для вираження, висловлення вдячності за зроблене добро, виявлену увагу і т. ін.; дякую; дякуємо. [Запорожець:] Оце то так! вчистив, нічого сказати: і доладу, і правда. Добре, далебі, добре! Що хоче, то так і втне. Спасибі, спасибі (Шевч., І, 1963, 99); — Спасибі, мамо, що ви мене жалуєте, що за нелюба не оддаєте! (Вовчок, І, 1955, 62); [Яким:] Ну, от я вже й наївся… (Устає). Спасибі вам за хліб, за сіль! [Василина:] На здоров’я! (Гр., II, 1963, 539); Спасибі діточкам, що написали до мене (Коцюб., III, 1956, 310); — Підложіть що-небудь під голови, чогось немов низько стало. Так… спасибі (Л. Укр., III, 1952, 705); — Спасибі тобі, земляче, за новини (Тют., Вир, 1964, 440); // ірон. Уживається для вираження невдоволення, незгоди, при відмові від чого-небудь неприємного, небажаного і т. ін. — А Явдоху хто з світа звів? — питає гостро Чіпка.. — То це я, сину?.. — Уже ж не я… — Спасибі… (Мирний, І, 1949, 410); — Просимо до полудня! — сказав Денис і показав рукою на порожню миску. — Спасибі! я вже пополуднувала дома. Доїдай, Денисе, на здоров’ячко, та тільки не об’їдайся,— сказала Соломія і посунула порожню миску до Дениса. — Спасибі за ласку,— обізвався Денис (Н.-Лев., VI, 1966, 340).
І спаси́бі не ска́же див. сказа́ти; Сказа́ти [вели́ке] спаси́бі див. сказа́ти; Спаси́бі і прости́бі (прости́біг) див. прости́бі, прости́біг; Спаси́бі й за це (те); Спаси́бі й на цьо́му (то́му) — добре, що хоч так. — Чого же се воно [борошно] чорне? — ..То воно трохи з горілим, ..димом припахає… Спасибі й за це! — дякували чоловіки (Мирний, IV, 1955, 256); Покликали його раз до двору дрова різати, дали за цілий день важкої праці сороківку — і за те спасибі..! (Коцюб., І, 1955, 87); — Більше нічого не допитуйтесь. — Ну, спасибі й на цьому, спасибі, дорогенький,— радісно закрутилася [Вереміїха] біля воріт (Стельмах, II, 1962, 287).
2. у знач. присудк. сл. Треба бути вдячним за що-небудь. Новорічні бажання не пішли мені на користь,— хоч все-таки спасибі за них добрим людям (Л. Укр., V, 1956, 126); «Спасибі, Що Сонечко на весну повернуло, А то б земля була навік схолонула, заснула» (Тич., І, 1957, 50); — Спасибі Мар’яні, що таку славну криницю викопала (Стельмах, II, 1962, 294); Горпищенко зняв з стіни карту Криму, подав ад’ютантові: — Повісиш у бліндажі. Пішли. Спасибі дому цьому, підемо ік другому, як говорив колись мій покійний дід (Кучер, Голод, 1961, 74); // у знач. вставн. сл. Штовхаюсь я; аж землячок, Спасибі, признався, З циновими гудзиками (Шевч., І, 1963, 243); // також у сполуч. із залежними сл.— Назначили нам землю, спасибі добрим людям, а стара затялася і не хоче брати отієї півдесятини, що від Денисенка відходить (Стельмах, II, 1962, 22); Та ось якраз дзвінок (спасибі ж бо йому) на коридорі кінець урока сповістив (Тич., II, 1957, 31).
3. у знач. присудк. сл. Добре, щастя, що… Та вже за те спасибі, що як розпитав [цилюрик], чим Маруся недужа, так разом і зібравсь (Кв.-Осн., II, 1956, 82); Докучає було та робота. Докучає,— аж пече; та що врадиш? Спасибі хоч за те, що не б’ють десять раз на день, як от по інших, чуємо (Вовчок, І, 1955, 102).
4. у знач. ім., невідм., с. Подяка. — Коли, Нептун, мені ти дядько, А я племінниця тобі, Та ти ж мені хрещений батько, Спасибі зароби собі. Моєму поможи Енею, Щоб він з ватагою своєю Щасливо їздив по воді (Котл., І, 1952, 110); Та й ганявся ж Потапович за тим спасибі!..Таке йому смачне те генеральське спасибі!! (Мирний, І, 1949, 194); Рукам, що цей узор любовно вишивали.., Спасибі хай летить над Волгу повноводу (Рильський, III, 1961, 127); — Виорю своє, а потім Давидові й тобі пособлю. — Спасибі. — Спасибі не відбудеш (Стельмах, І, 1962, 631); // також у сполуч. із означ. велике, сердечне, щире і т. ін. Велике спасибі Вам за Ваш подарунок (Мирний, V, 1955, 409); Прийміть від мене сердечне спасибі за обіцяну поміч словом і ділом (Коцюб., III, 1956, 114); Хома починає при всіх бійцях читати майорові листа від Явдошки.. «Передай від мене і від діток наших щире спасибі твоїм офіцерам, що прописали нашому голові…» (Гончар, III, 1959, 204).
◊ За спаси́бі — без плати. Дід знову забалакав: — ..Я людям служу, громаді служу — так, за хліб, за спасибі… от що! (Мирний, І, 1949, 158); [Денис:] Чорта з два я їх [ховрахів] ловитиму за спасибі!.. (Кроп., II, 1958, 11); В пляшці була не горілка, а кислий оцет. Хоч оцту теж за спасибі не купиш, але Сивокіз образився і, відпльовуючись, пішов з весілля (Панч, На калин. мості, 1965, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 492.