СПАСА́ТИ1, а́ю, а́єш і рідше СПА́СУВАТИ, ую, уєш, недок., СПА́СТИ, су́, се́ш; мин. ч. спас, ла, ло; док., перех.
1. Пасучи, давати худобі з’їдати траву, посіви і т. ін. Там чумаки ходять, В руках воли водять, Траву спасають (Чуб., V, 1874, 964); На безконечних просторах — лиш гуцул ще спасує маржинков [маржинкою] вершечки трав (Хотк., II, 1956, 155); Бувають.. випадки, коли озимина переростає і її спасують. Цього не слід допускати тому, що тварини витоптують рослини (Хлібороб Укр., 8, 1972, 17).
2. З’їдати траву, посіви і т. ін. (про травоїдних тварин). Спасає зілля, сивий оленець (Думи.., 1941, 164).
СПАСА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., СПАСТИ́, су́, се́ш; мин. ч. спас, ла́, ло́; док., перех.
1. розм. Те саме, що рятува́ти. Сам [цар] спасав своїх мирян (Котл., І, 1952, 289); — Хто такий? Чого тут лазиш? .. — Корову спасаю, самі знаєте, яке наше життя: все забирає німець. Голі й босі, хоч лягай та помирай (Тют., Вир, 1964, 438); [Петро:] Галя прибігала до мене, уся в сльозах… Плаче, голосе [голосить]: спаси мене, спаси! Батько, каже, силують за Печарицю заміж (Мирний, V, 1955, 177); Лаврін висмикнув з Мелащиних рук рогача і спас живоття трьом полумискам (Н.-Лев., II, 1956, 362); — Товаришу начдив!..Спасіть…— простогнав поранений Павлик Радецький і впав непритомний в обійми Щорса (Довж., І, 1958, 183).
2. рел. За християнським віровченням — визволяти від вічних мук у загробному житті. Чорна риза не спасе, а біла в гріх не введе (Номис, 1864, № 205); — Святая сило! Спаси мене, мій боже милий! — Тілько й промовила [Марія] (Шевч., II, 1963, 361).
Бо́же (го́споди і т. ін.) [тебе́ (мене́ і т. ін.)] спаси́, заст.— уживається для вираження небажаності, недопустимості, заперечення чого-небудь. — Боже ж тебе спаси — не бий по людині, а бий по дровах (Хотк., І, 1966, 86); [Терещенко (перебиває):] Я різався? Боже спаси!.. Увесь час пасував. Мені незручно було одмовитись… Я карти ненавиджу! (Корн., II, 1955, 299); Спаса́ти (спасти́) [свою́] ду́шу— у християнському віровченні — подвижництвом, постом, молитвами замолювати гріхи, визволятися від вічних мук у загробному житті. В ту пору була мода на пустельництво, то й він пішов до Тебаїди спасати душу (Фр., IV, 1950, 157); [Кнуриха:] Ти ж сам крутив та вертів, та й довертівся до того, що одна [дочка] душу запакувала. Хай же хоч друга спасе свою (Мирний, V, 1955, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 491.