СПАРО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до спарува́ти. Замість одного зараз спаровані вартові стоять на воротях (Головко, II, 1957, 527); 30 спарованих нетелей на початку року мали отелитись (Колг. Укр., 2, 1956, 7); * Образно. — Мудре питво мед,— мовив він,— в ньому, як у житті,— гіркота спарована з солодощами… (Бурл., О. Вересай, 1959, 72); // спаро́вано, безос. присудк. сл. [Анна:] І моє [щастя] вкрадено, голубе мій! І моє серце розбито, і мене з нелюбом спаровано! (Фр., IX, 1952, 115).

2. у знач. прикм. Те саме, що спа́рений¹ 2. Кулі іа спарованого кулемета вибивали фонтанчики сухої землі вже недалеко від окопу (Пера., Дикий мед, 1963, 466).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 489.