СПАНТЕЛИ́ЧЕНО, розм. Присл. до спантели́чений 2. Мартин спантеличено закліпав очима (Збан., Малин. дзвін, 1958, 92); Розпитавши, хто вони, звідки і в якій справі приїхали, сторож спантеличено почухав потилицю (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 113).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 488.