СПАМ’ЯТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм., рідко.

1. Те саме, що згада́ти. А скільки ці дні понесли із собою хвилин, прикрих і милих, смутку й радості — хто ж годен спам’ятати! (Кобр., Вибр., 1954, 3); — Таж хто їхні наймення спам’ятає? Правда, моя баба, як кого звати, всіх знає (Збан., Малин. дзвін, 1958, 91).

2. Те саме, що спам’ята́ти. Наречений Наталі.. наприкінці обіду оговтався, чи, вірніше, спам’ятала його наречена, яка майже силоміць заставила його вийти з нею у садок (Вільде, III, 1968, 68).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 487.