СПАКО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спакува́ти. У хаті порожньо, речі зібрані й спаковані (Ле, Міжгір’я, 1953, 336); // у знач. прикм. Хлопець вибіг з хати, виносячи спаковану апаратуру (Ю. Янов., IV, 1959, 79); // спако́вано, безос. присудк. сл. От уже й речі спаковано.. Можна рушати (Коцюб., І, 1955, 230).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 484.