СПАДКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., перех.

1. Одержувати спадщину від кого-, чого-небудь.

2. Мати право на одержання спадщини, бути спадкоємцем, спадкоємицею.

СПАДКУВА́ТИСЯ, у́ється, недок.

1. Передаватися за спадковістю. — Треба закріпити в ній [пшениці] кущистість і добірне зерно, щоб це спадкувалося в звичайних умовах (Донч., V, 1957, 239).

2. Пас. до спадкува́ти 1.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 482.