СПАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПА́СТИ, спаду́, спаде́ш, док.
1. Падати, летіти донизу під дією власної ваги. Метеори раз у раз спадали з неба на степ (Н.-Лев., І, 1956, 457); Передня куфа [кухва] спала їй на ноги та притовкла їх (Коцюб., І, 1955, 273); // з чого. Падати, відділяючись, відокремлюючись від чого-небудь, не утримуючись на чомусь. Глянеш вгору — шапка спадає з голови (Н.-Лев., II, 1956, 415); Вона [весна] — у краплях, що спадають дзвінко Із голих віт, які стрясає птах (Рильський, III, 1961, 190); Вона прикрила вії, і дві здоровенні сльозини спали з її очей (Мирний, І, 1954, 289); Хустина їй з голови спала, і волосся розпустилося (Головко, І, 1957, 206); // Опадати, обсипатися з дерев, кущів і т. ін. (про листя, пелюстки, плоди тощо). Вишиває осінь на канві зеленій Золоті квітки. Квітки оживають і з дерев спадають Жовті нагідки (Олесь, Вибр., 1958, 227); На сонці ясени горять, Спадають ягоди з шовковиць… (Рильський, І, 1960, 281); // Відмираючи, випадати з корінням (про волосся). Лисий я, волосся спало, Решта білая, як сніг (Рудан., Тв., 1956, 58); [Матушка гуменя:] Суха волосина не спаде з голови без волі всевидящого [всевидющого] (Мирний, V, 1955, 73); // Осідати, спускатися донизу (про пил). На майдані пил спадає, Замовкає річ… (Тич., І, 1957, 56); Отара вже пройшла, спав пил на вулиці (Головко, II, 1957, 226); // Литися, стікати згори вниз. Через.. щілини проступила вода й почала спадати двома чималими цівками в льох (Стар., Облога.., 1961, 53); Вода каскадами спадала в басейн (Панч, Ерік.., 1950, 56); // Випадати, йти (про опади) або осідати (про росу, іній). Дощ, гнаний вітром, спадав цілими завісами (Панч, На калин. мості, 1965, 205); За лісами день згасає, на траву спадають роси (Гур., Друзі.., 1959, 11); Та гей, бики! Зоремо поле, Посієм яреє зерно, А спаде дощик, незабаром В землі пробудиться воно (Рудан., Тв., 1959, 134); // Опускаючись, відкривати що-небудь. Неначе мереживо, мрійно спада з будівель риштовань забрало (Сос., І, 1957, 456); * Образно. Приємне марево раптом розвіялось, мрійна поволока спала з очей (Горд., Дівчина.., 1954, 14); // Опускаючись, сідати, падати на що-небудь. Громада бузьків спала на очерет (Стеф., І, 1949, 90); // Опускаючись, займати попереднє положення. Отець Олександер увійшов страшенно лютий, аж коси ворушаться… А ніздрі — то спадуть, то розідмуться (Мик., Кадильниця, 1959, 11); // тільки недок. Розташовуючись, пролягаючи, опускатися полого, покато або стрімко. Круча сажнів у два заввишки круто уривалася згори і спадала у воду (Гр., І, 1963, 352); Дорога круто спадала вниз, до Дністра (Петльов., Хотинці, 1949, 6); Згори до самого низу спадали терасами зелені схили (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 105); По схилу лівого берега, що амфітеатром спадав до Дніпра, блимнули яскраві стрічечки вогників (Коцюба, Нові береги, 1959, 140).
◊ Куди́ о́чі спа́ли див. о́ко1; [Мов (на́че і т. ін.)] полу́да з оче́й спада́є (спа́ла і т. ін.) див. полу́да; Спада́ти на го́лову — несподівано ставати для кого-небудь об’єктом клопоту, турбот і т. ін. — Іноді величезне горе, що спадає на голову, менше вражає, як дрібничкова неприємність (Досв., Вибр., 1959, 276); Спада́ти (спа́сти) в непа́м’ять див. непа́м’ять; Спада́ти (спа́сти) на ду́мку див. ду́мка; Спада́ти (спа́сти) на зга́дку (на па́м’ять, заст. на ум і т. ін.) — те саме, що Спада́ти (спа́сти) на ду́мку (див. ду́мка). В зв’язку з цим спадають на згадку поетичні рядки з відомої збірки Л.Первомайського (Рад. літ-во, 3, 1971, 10); Чомусь спало на згадку Явдосі, що.. бачила біля монопольки Якима (Донч., III, 1956, 7); Спадали на пам’ять [Микиті] усі ліки та знадіб’я, які вживають підвереджені [з підірваним здоров’ям] люди (Л. Янов., І, 1959, 312); Чогось мені спала на ум та гадюка, що я бачив в березі (Н.-Лев., VI, 1966, 97); Спада́ти (спа́сти) на ро́зум див. ро́зум; Спа́сти на коня́ (ко́ней, ко́ника) — сісти на коня. — Ой, не вспішився а пан Перебийніс Та й на коника спасти, А вже ж зачав а хлопко малий Та як снопики класти (Укр.. думи.., 1955, 106); Усі троє спали на коней та й помкнули — тільки іскра з-під копит кінських сипнула (Вовчок, I, 1955, 360); Ще оди́н кло́піт спав з плече́й див. кло́піт.
2. Звішуватися донизу кінцем або кінцями. З ліжка додолу чорніше від ніченьки Повна спадає коса (Граб., І, 1959, 437); Довгі сиві вуса, що мальовничо спадали униз, завжди вводили в обман м’якого серцем любителя української старовини (Хотк., І, 1966, 80); // Звисати, спускатися донизу певним способом. Його русяве волосся спадало густими кучерями на плечі (Фр., V, 1951, 16); Жмути білого полотна жужмом вкривали її коліна і спадали хвилями додолу (Н.-Лев., VI, 1966, 11); // на що, до чого. Покриваючи що-небудь, звисати донизу, нависати над чимсь. Червоні торочки, що спадали аж на білу шию, не перемогли червоних, як калина, губів (Н.-Лев., I, 1956, 150); Смолисті брови похмуро спали на очі (Баш, Вибр., 1948, 166); // Перехилятися через що-небудь. Одні [квіти] випростались угору, інші, спадаючи через одутлуваті вінця білої вази, падали аж на її боки (Епік, Тв., 1958, 280).
3. Зменшувати силу вияву; слабнути. В його душі змагалася боротьба, підносилася і спадала хвиля збурених почуттів (Кобр., Вибр., 1954, 35); Гвалт спадає, пальба вщухла (Гончар, II, 1959, 25); Тривожна напруженість, що опанувала було сходом, спала (Багмут, Опов., 1959, 23); // Ставати меншим, нижчим. Спада температура, Сон зника, як забуття (Мал., Звенигора, 1959, 181); Остап поправлявся. Гарячка згодом спала, рана швидко затягувалась (Коцюб., І, 1955, 372); Трохи спав жар [у Оленки], а під ранок знов заметалась вона знеможена (Хижняк, Тамара, 1959, 189); // Ставати тихішим, не чітко чутним. З дальніх завулків, через городи й сади, тихо спадаючи, долітала пісня (Десняк, Десну.., 1949, 200); Голос його швидко спадав, переходив у важкий шепіт (Гончар, IV, 1960, 59); Голос морської стихії слабішав, спадав (Збан., Сеспель, 1961, 28); // Поступово втрачатися, зникати. Часом, серед такої гарячки, вся енергія його спадала, і якийсь голос говорив в нім: «Навіщо?.. кінець! Дійшов до краю!» (Коцюб., І, 1955, 25); Марина глянула на вишні, що стояли без листу і нагадували їй, що спаде колись і її краса (Н.-Лев., І, 1956, 99); // Випаровуючись або розсіюючись, розріджуючись, зникати. Туман спаде,.. він знов з дому вихопиться (Вовчок, І, 1955, 217); Вітрець дихнув. Пора спадати росам (Ющ., Люди.., 1959, 29); Відбились зорі в дзеркалі ріки, спадає дим розвіяний, безсилий (Сос., II, 1958, 326); — Не доглянула [пташниця] індичат та рано випустила пастись, поки ще роса не спала (Мирний, IV, 1955, 337).
Спе́ка спада́є (спа́ла) див. спе́ка.
◊ Спада́ти (спа́сти) з го́лосу — втрачати голос. [Виборний:] Тахтауловський дяк п’є горілки багато і уже спада з голосу (Котл., II, 1953, 11); [Трохим:] А вона [вчителька] другий раз і голосу не зведе… [Іван:] Авжеж, як попокричиш на тебе, то з голосу спадеш! (Григ., Вибр., 1959, 470).
4. Знижувати свій рівень, зменшуватися кількісно (про воду). Як тільки почала спадати в Дніпрі вода, прибережні люди були здивовані давно не баченим напливом плотів (Коцюба, Нові береги, 1959, 27); Ще півгодини — і вже по повені. Вода спаде, повитикається сховане каміння (Хотк., II, 1966, 394).
◊ Спада́ти (спа́сти) з ціни́ (у ціні́) — дешевшати, знецінюватися. — А пани — все пани — з ціни не спадають! (Рудан., Тв., 1959, 165); Вічно жалувався [Мошко], що заробок малий, що шкірки спадають у ціні (Фр., III, 1950, 46); Спада́ти (спа́сти) на си́лах (із сил) — втрачати сили. Після сорока років слюсарювання почав [Никодим Онуфрійович] спадати на силах (Смолич, V, 1959, 91); Сох [Іван] щораз більше і спадав із сил (Фр., III, 1950, 180).
5. Втрачати нормальну вагу; худнути, марніти. Пройшло років зо два, зо три, наряди поносилися, тіло спало… і з.. Оришки вийшла.. баба-старчиха (Мирний, IV, 1955, 31).
◊ Спада́ти (спа́сти) з лиця́ (з ли́ченька, на лиці́, на виду́ і т. ін.) — худнути, марніти. На лиці помітно спадала [Любов Прохорівна] і все щось міркувала, інколи навіть уголос (Ле, Міжгір’я, 1953, 320); — Молодая дівчинонька, Чого з лиця спала? (Укр.. думи.., 1955, 167); Дарма що з личенька спала, а справдешня козачка! (Вовчок, І, 1955, 344); Спада́ти (спа́сти) з ті́ла (у (в) т́ілі, на ті́лі і т. ін.) — худнути, втрачати нормальний вигляд. — Ото славний ти, мій Юруше! — каже князь, об’їхавши свої лани, городи та садки. — Робота в тебе, як на огні горить, тільки наймити чогось неначе з тіла спали (Н.-Лев., III, 1956, 296); — Усе, було, тружусь, роблю — Аж з тіла спала (Гл., Вибр., 1951, 8); Трофейні важкі битюги й красиві чистокровні рисаки спадали в тілі за кілька важких переходів (Гончар, III, 1959, 88).
6. Охоплювати кого-, що-небудь, поширюватися на когось, щось (перев. про світло). Світло спадає з лівого боку у всі три кімнати (Л. Укр., IV, 1954, 245); Довгі сліпучі промені спадали.. в садок (Смолич, І, 1958, 92); *Образно. На строгий профіль її загрубілого на сонці, проте гарного обличчя спала тінь затаєної образи (Кач., Вибр., 1947, 28).
7. перен. Звільняти кого-небудь від чогось. Над давнім лихом України Жалкуєм-тужим в кожний час, З плачем ждемо тії години, Коли спадуть кайдани з нас (Л. Укр., І, 1951, 54); // Минатися, проходити. Троянцям легше стало, І тяжке горе з серця спало (Котл., І, 1952, 159); У нього навіть спала сонлива байдужість (Багмут, Опов., 1959, 81); // Переставати бути помітним, сходити. — Хм! — хмикнула Солоха і усмішка з лиця її спала (Мирний, І, 1954, 57).
◊ [На́че (нена́че, мов і т. ін.)] гора́ [з плече́й (з пліч)] спа́ла в кого — відпали турботи, не стало важких обов’язків, полегшився важкий душевний стан. Як я не недугувала, як не боліла, але по болю почула, що з мене неначе гора спала… (Мирний, І, 1954, 86); [На́че (нена́че і т. ін.)] ка́мінь з душі́ (з груде́й) спав у кого, кому — комусь стало легко, спокійно на душі. [Анастасій:] Неначе камінь спав з душі у мене! Тепер я весело піду на смерть! (Кост., І, 1967, 216); Йонові наче камінь з грудей спав. Легше якось зробилося на серці (Коцюб., І, 1955, 270); Спада́ти (спа́сти) з ро́зуму див. ро́зум.
8. на кого — що, перен. Діставатися, припадати кому-небудь. Ті обов’язки цілим своїм тягарем спадали на селян, на громади (Фр., VI, 1951, 39); Суворі і жахливі кари спадають на голови сміливих (Тулуб, Людолови, І, 1957, 397); Най на мене всі нещастя разом спадуть з неба, Розстатися із тобою — гіршого не треба (Коломийки, 1969, 170); Це найбільше нещастя, що спало на їх родину, смерть батька, зовсім відібрало в Нелі охоту до життя (Вільде, Сестри.., 1958, 352); // на кого, кому. Находити на кого-небудь, оволодівати кимсь (про почуття, стан, настрій і т. ін.). Чого .. Не раз се на мене, мов хмара яка, Спадає сумная задума тяжка? (Л. Укр., І, 1951, 11); Відчув [Гнат], як спадає йому на серце тихомирний спокій (Панч., В дорозі, 1959, 49); Ледве що очутилася я трохи по тяжкій утраті вашого батька,.. вже спав на мене цей новий смуток (Коб., II, 1956, 313); Хто їх [гуморески] почне читати, тому одразу ж на повіки спаде тихий, глибокий сон… (Мокр., Сто.., 1961, 11); // рідко. Діставатися, переходити у спадок. Помер Рудзевич, і мати розпродала все, що після нього їй спало (Збірник про Кроп., 1955, 53).
9. перен. Наставати, надходити, наближатися. Тихесенький вечір На землю спадає (Сам., І, 1958, 132); На гори спадає смеркання (Мас., Роман.., 1970, 350); — Я вже не перебуду цеї осені. Як спаде осіння мряка, то задушить мене (Март., Тв., 1954, 153); І тільки як спали на землю вечірні сутінки,— припинився бій (Кочура, Зол. грамота, 1960, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 479.