СОНА́ТА, и, ж. Інструментальний музичний твір, який складається з трьох-чотирьох різних щодо характеру та темпу частин, з яких одна має форму алегро. Сонату заграйте мені, потужну,.. сонату Бетховена (Коб., III, 1956, 52); У вісім років композитор [Моцарт] уже був автором ряду сонат та симфоній (Мист., 1, 1956, 44); Ася і Зіна мусила вивчити нову велику й важку сонату (Ів., Вел. очі, 1956, 80); * Образно. Я хочу тільки нагадати Похилі лози, річку, луг І серця місячні сонати (Еллан, І, 1958, 66).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 456.