СОЛОНУВА́ТИЙ, а, е. Трохи, злегка солоний. В солонуватих ставках Присивашшя темп росту коропа і приріст його м’яса за вегетаційний період на 65— 145 процентів вищий, ніж у сазана (Хлібороб Укр., 11, 1967, 8); Важкий дух польових васильків, чебчику розлягався в солонуватому повітрі (Н.-Лев., V, 1966, 163); На губах [у волів] блищала великі нерівні краплини поту. Він такий же теплий і солонуватий, як і в людини (Стельмах, Хліб.., 1959, 436); Він не міг, як генерал Кульбашний, нагримати, сказати міцне слівце, кинути трохи солонуватий жарт (Рибак, Час.., 1960, 191).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 452.