СОКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і СОКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.

1. Те саме, що сокори́ти. Гафійка сиділа на призьбі.. Біля ніг її кружились кури і сокотали, допоминаючись їжі (Коцюб., II, 1955, 19); Пролинув шульпіка, і кури знову зграєю сходяться, сокотять (Мирний, І, 1954, 52); Лепече та сокоче [крамар], хвалить крам, нема, мов, кращого й на світі (Н.-Лев., І, 1956, 59); Посміхалася [доярка], сокотіла, а сама непомітно розминала.. пальці опущеної руки: таки стомилася (Оров., Зел. повінь, 1961, 49); * Образно. Гудуть гармати, наче грім, Сокочуть автомати (Перв., Солд. пісні, 1946, 95).

2. Те саме, що скрекота́ти. Не перестаючи сокотати, вона [сорока] перелітала з дерева на дерево (Панч, Іду, 1946, 93); [Явдоха:] Вбігла Христя Ревенкова, Василина Шкаренкова і почали сокотати, мов ті сороки (Кроп., II, 1958, 452).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 440.