СНО́ЧИ, СНО́ЧІ, присл., діал. Учора ввечері. «Дали мої газдині сночи пацяті їсти та й забули цебер узяти..» (Март., Тв., 1954, 70); Бронко з’явився на вокзалі у Нашому до першого поїзда, що відходив у напрямі Ставок. Каминецький поїхав туди ще сночі (Вільде, Сестри.., 1958, 259).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 429.