СМІХОТЛИ́ВИЙ, а, е.

1. Схильний багато й часто сміятися; якого легко розсмішити. Дрібно зареготав сміхотливий хлопчик (Вас., II, 1959, 332); Сміхотливий, з задерикуватими й лукавими очима, Мишко не стерпів, чмихнув (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 168); Здалося на мить Шеремету, що на його очах сонячно дорослішають оці сміхотливі підлітки (Рад. Укр., 12.XII 1973, 2); * Образно. Осінь, сміхотлива й весела, ходить зворами, селами й верхами, забирається на самі сторчові груні [горби] (Турч., Зорі.., 1950, 61).

2. Який виражає, містить у собі сміхотливість, веселість, радість і т. ін. Поруч із оповіданнями Яновського могутньо лунали в дні війни оповідання Олександра Довженка.. Пізніше до них приєднався сміхотливий і глибоко людяний голос Остапа Вишні (Рильський, Веч. розмови, 1964, 195); Штовхнула [Христина] Юрка, з розгону скочила на лід і, піднявши носки вгору, поїхала на підковах. Дзвонар сміхотливим поглядом провів дівчину (Стельмах, І, 1962, 63); Я глянув на Степана. Його оченята, сміхотливі і сірі, поблискували задоволено (Збан., Незабутнє, 1953, 20).

3. Який може викликати сміх, змусить розсміятися. — А батько мене ж часом не провчить воловодом? — збирає той [Роман] уста на сміхотливу оборку (Стельмах, І, 1962, 305); Ліворуч.. сміхотливою купкою сиділо з півтора десятка дівчат (Смолич, Театр.., 1946, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 411.