СМІХО́ВИЩЕ, а, с.

1. Те, з чого сміються, глузують; об’єкт насмішки, глузування. Охріме! не зробись сміховищем села, Покинь, кажу, панів, водиться з ними годі! (Греб., І, 1957, 55); — То ти хочеш, щоб твоя жінка ходила, як та обірвана циганка? То ти хочеш, щоб я була сміховищем для людей? (Н.-Лев., І, 1956, 384).

2. невідм., розм. Про те, що здатне розсмішити, викликати сміх. — Ой, сміховище!..Дорого б я дав, щоб побачити таке видовисько, — невгавав пан Бжеський (Тулуб, Людолови, І, 1957, 53).

На сміхо́вище [лю́дям (людське́)] — те саме, що На по́сміх [лю́дям] (див. по́сміх). — А як така чарівниця щонеділі буде качатись п’яна на гатці на сміховище людям? — спитала тихо й сумно мати (Н.-Лев., II, 1956, 157); Чоботи, одежа, лице — все в Запорожця було вимащене в болото, викачане.. Можна було б подумати, що він нарядився так навмисне, на сміховище людське (Вас., II, 1959, 113).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 411.