Про УКРЛІТ.ORG

смуток

СМУ́ТОК, тку, ч.

1. Невеселий, важкий настрій, викликаний горем, невдачею і т. ін.; сум, журба. Лиха та радість, по котрій смуток наступає (Укр.. присл.., 1955, 274); Смуток молодої звернув увагу всіх гостей (Н.-Лев., І, 1956, 144); Жалко кидати тих змалечку виплеканих воликів, тих вірних товаришів у дорозі, що так розуміють смуток і радощі хазяїнові… (Коцюб., І, 1955, 182); Коли ж тобі доля засяє І смуток мене обів’є, — Нам щось, може, знов нагадає Про щастятвоє і моє (Рильський, І, 1956, 48); * Образно. Напоєні смутком, лежали навкруги простори… (Цюпа, Назустріч.., 1958, 6); // у знач. виг. Уживається для вираження суму, журби. — Смутку мій, де б мені вас переночувати? .. Чи не знає Савка? Підемо до Савки, в нього добряча хазяйка (Коцюб., І, 1955, 382); — Ой смутку мій, що з тобою, дитино?! — мов крильми, майнула білими в квітах рукавами чорнява молодиця.. і злякано запитала в Люби: — Ви в ополонку вскочили? (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 162).

◊ Вдава́тися (вда́тися, впада́ти, впа́сти) в сму́ток — робитися сумним, засмучуватися. «Венерин сину! не жахайся, — Дід очеретяний сказав: — І в смуток дуже не вдавайся..» (Котл., І, 1952, 199); Завдава́ти (завда́ти) сму́тку кому — виклика́ти у кого-небудь сумний настрій, засмучувати когось. Я.. просто боялась озиватись до людей, аби їм не завдавати смутку (Л. Укр., V, 1956, 354); Зайти́ (опови́тися, пови́тися і т. ін.) сму́тком; Сму́ток упа́в на що; Сму́ток схова́вся в чому — стати сумним, засмутитися (про очі, душу тощо). Її сиві, як і Дарчині, очі зайшли смутком; вона похилилась, як вербичка (Л. Укр., III, 1952, 633); Лице [дідове] стало аж чорне, очі повилися смутком, тугою… (Мирний, І, 1954, 178); Впав смуток.. на материні очі (Н.-Лев., VI, 1966, 319); В її глибоких і задумливих очах сховався смуток самотності (Десняк, Вибр., 1947, 6); Набра́тися сму́тку — зазнати багато клопоту, прикрощів, неприємностей. — Розкажу вам про Якова Харченка, якого він смутку набравсь у Хмелинцях, залицяючись до Коханівни (Вовчок, І, 1955, 70); Наво́дити (навести́, наганя́ти, нагна́ти, навіва́ти, наві́ювати, наві́яти і т. ін.) сму́ток на кого — що; У (в) сму́ток приво́дити (привести́, уво́дити, увести́ і т. ін.) кого — виклика́ти у кого-небудь невеселі думки, засмучувати когось. Слова «З Новим роком» по якійсь давній, привичній асоціації .. наводять на мене смуток… (Л. Укр., V, 1956, 431); Сумні Василеві оповідання навели на мою душу смуток та невеселі думи (Н.-Лев., VII, 1966, 286); Сей галас і репетування Троян всіх в смуток привело; Плаксивеє з синком прощання У всіх з очей слізки тягло (Котл., І, 1952, 233); Не зна́ти, куди́ (де) поді́тися від сму́тку див. поді́тися; Пересумува́ти сму́ток див. пересумува́ти; Сму́ток обійма́є (обійма́в, обійня́в, обляга́є, обляга́в, облі́г, охо́плює, охо́плював, охопи́в і т. ін.) кого, що; Сму́ток нахо́дить (найшо́в, наляга́є, налі́г і т. ін.) на кого— що — хтось стає сумним, засмучується. Звісно, чоловік і в щасті, то часом смуток обіймає (Вовчок, І, 1955, 260); Голова ваша похилилася, смуток облягає душу, нерадісні думки почали за серце щипати (Мирний, IV, 1955, 312); Тимко.. проводжає даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Тют., Вир, 1964, 11); Смуток все більше охоплював Данька (Гончар, II, 1959, 146); Сму́ток стої́ть (заляга́є і т. ін.) де — невеселий настрій панує де-небудь; У сму́тку — огорнений сумом. Прийшла до нас Маруся. Сидимо усі тихо собі у смутку (Вовчок, І, 1955, 222).

2. Сумний, зажурений вираз (очей, обличчя і т. ін.). Сидить [жінка] над книжкою, але не читає, ..на змарнілому обличчі смуток (Л. Укр., III, 1952, 591); Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була, Сніжинки грали і зоріли Над смутком тихого чола (Рильський, І, 1960, 125).

$ До [си́нього] сму́тку — дуже багато, сила-силенна. Роботи набралося до смутку (Вас., Вибр., 1950, 108); — Нехай ласкавий пан тримає в своїй економії кілька чеченців,.. бо роботи було до синього смутку, а наймити гуляли в лісах (Стельмах, І, 1962, 639).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 420.

вгору