СМИЧО́К¹, чка́, ч. Дерев’яна паличка з натягнутим уподовж пучком кінського волосу; служить для видобування звуку на струнних музичних інструментах. Висіла на стіні запилена скрипка і смичок над пюпітром з розгорнутими нотами (Л. Укр., III, 1952, 582); Арсен повів смичком по струнах. Полились звуки скрипки (Дмит., Розлука, 1957, 92); *Образно. Хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипка (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 8); *У порівн. [Хотина:] Як взяв [Роман] молотка у руку, то так він у нього і заходив по кувадлі [ковадлі], як смичок по скрипці!.. (Кроп., II, 1958, 67).

СМИЧО́К², чка́, ч. Те саме, що смик². Собаки, напившись води, лягли на моріжку.. Рудий козак злими очима глянув на хортів, смикнув за смичок і поволік їх до двору (Панч, Гомон. Україна, 1954, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 406.