СМИРЕ́ННО. Присл. до смире́нний. Коли сільська дячиха смиренно й одверто признала вищість своєї станіславської колежанки [приятельки],— між ними запанувала цілковита гармонія (Хотк., II, 1966, 368); Зупинившись проти двох рибалок, що смиренно стояли собі і мовчали, Турчинович згорда випнув нижню губу (Кол., Терен.., 1959, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 404.