СМЕРЕ́КОВИЙ, а, е. Прикм. до смере́ка. Покликав [Іван]: — Марічко!.. М’яке запинало смерекового гілля ковтнуло той поклик (Коцюб., II, 1955, 347); Стежка вела високими верхами і густими смерековими борами (Фр., V, 1951, 58); Довкола, на горах і в долинах, шумить і гуде смерековий ліс (Чорн., Визвол. земля, 1959, 6); // Зробл., вигот. із смереки, з її гілок. Піду на грядки, і Семенко зі мною .. Зробив я йому сапочку смерекову, йде по слідах та й собі нахиляється, аж зопріє (Мур., Бук. повість, 1959, 8); Солдат на буковій корі Вирізав те слово тесаком Та й закрив смерековим вінком, Щоб не вгледів старший офіцер (Воронько, Три покоління, 1950, 8); // Засаджений, порослий смереками. Сині смерекові гори затягнуло холодною імлою (Ю. Бедзик, Украдені гори, 1969, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 397.