СМЕРЕ́КА, и, ж. (Picea abies L.). Багаторічне вічнозелене хвойне дерево з конусоподібною кроною; ялина звичайна. Смереки гомонять високі (Л. Укр., І, 1951, 201); Тут, на верховині, красувалися смереки з їх могутніми кронами (Жур., Вечір.., 1958, 275); *У порівн. Де ж ти, моя далека? Немов зажурена смерека, Стоїш ..сама (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 92); // Деревина цього дерева. Для виготовлення опор повітряної високовольтної лінії застосовують сосну, модрину, смереку і дуб (Сіль. лінії електропередачі, 1956, 9); // збірн. Зарослі цього дерева. Над головою нависають гірські кряжі, вкриті буком і смерекою (Кучер, Зол. руки, 1948, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 397.