СМАРКА́Ч, а́, ч., розм. Те саме, що шмарка́ч. На гулянку ходила [Домніка] зрідка й називала всіх хлопців прямо смаркачами (Коб., II, 1956, 110); Розсердився [Ковальчук], нагримав на неї і сказав, що врятував її він, а не Левко, який тоді був ще смаркачем (Трубл., Шхуна.., 1940, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 396.