СМАЛИ́ТИ, смалю́, сма́лиш, недок.
1. перех. Обпалювати вогнем, очищаючи від щетини, решток пір’я і т. ін.; обсмалювати. В титаревій хаті патрали птицю та поросята, а на городі смалили кабана (Н.-Лев., III, 1956, 74); Днів за два до від’їзду почали готуватися до далеких мандрів. Пекли коржі й смалили качки (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 103); // Пошкоджувати вогнем що-небудь. — Горенько моє, що воно [чарівне перо] пальці смалить! — сказав Юруш.., втік з хати, облизуючи попечені пальці (Н.-Лев., III, 1956, 299); При печах смалив [ливарник] шкіряні рукавиці… (Рудь, Дон. зорі, 1958, 12); // Піддаючи дії вогню, покривати кіптявою, робити чорним. Хто ж може вимагати від вродливої тендітної панночки, щоб вона перед таким вечором ішла смалити своє личенько та рученята в пекарні? (Л. Укр., III, 1952, 497); // Завдавати опіків вогнем або чим-небудь гарячим. Чи бачив хто, щоб Параска коли в церкві обмінила свічку.., або справила панихиду за свою покійну матір, щоб чорти на тім світі не смалили її на огні (Н.-Лев., II, 1956, 18).
2. перех. Обпікати, висушувати шкіру, роблячи її смуглою, темною (про дію сонячного проміння й вітру). Його смалило сонце (Ю. Янов., II, 1958, 180).
3. неперех., розм. Сильно гріти (про сонце); пекти, палити. На небі ні хмарини. Сонце смалить так, ніби стоїш у печі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 29); Сонце смалило немилосердно (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 14); // Бути дуже сильним, лютим (про мороз); кипіти. Хіба ж не звісно вам, що зрана, Поки зоря зійде рум’яна, Найдужче все мороз смалить? (Фр., X, 1954, 313).
4. перех. і без додатка, розм. Палити тютюн, цигарку, люльку і т. ін. з особливим задоволенням, часто, довго тощо. Жук так немилосердно смалив папіроску, що вона аж шкварчала (Мирний, І, 1954, 336); Людей тягло на сон, смалили махру, знехотя перемовлялися (Горд., II, 1959, 174); Якоб ван-Роот смалив свою люльку й мовчки прислухався до розмов (Загреб., Європа 45, 1959, 394); Ходить [Андрій] з кутка в куток по кімнаті, смалить цигарку за цигаркою і сповідається (Баш, На.. дорозі, 1967, 153); // Вживати тютюн, цигарки і т. ін. (про курця). — Не куриш? — Ні, я не курящий. — Добре робиш. А я смалю це зілля, мабуть, із колиски (Ю. Янов., II, 1954, 143).
5. неперех., з чого і без додатка, розм. Інтенсивно стріляти з вогнепальної зброї (порев. залпами або часто); палити. Кинувся [Віктор] вперед. За ним підвелися Юхим, Олексій і Володя і, зігнувшись, смалили з гарячих автоматів (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 493); Він захлинався й смалив із нагана У кожного, хто озиратися смів (Перв., II, 1958, 403); — Подумав я, подумав, а тоді й кажу: «Підтягніть артилерію і смаліть прямою наводкою» (Тют., Вир, 1964, 261).
6. неперех., перен., розм. Енергійно, азартно, з особливою силою робити що-небудь, діяти (уживається замість іншого дієслова, зміст якого розкривається контекстом). [Степан Демидович:] Так вам прочитати [вірші]? [Писар:] Ставайте в позицію та зразу й смаліть (Сам., II, 1958, 130); — Стоятиме курінь в саду над водою, кухар у білій намітці годуватиме відпочивальників компотом, смалитиме оркестр, крутитиметься кіно (Ю. Янов., II, 1954, 194); Дощ так і періщить, так і смалить, аж дим по землі йде (Кучер, Голод, 1961, 279).
$ Смали́ти ли́тки́ див. ли́тка; Смали́ти халявки́ до кого — залицятися до кого-небудь, загравати з кимсь. Як вона йому у вічі дивилася, коли він смалив до неї халявки! (Коцюб., І, 1955, 235).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 395.