СМА́ГА́, сма́ги́, ж.

1. Сильне бажання пити; спрага. Стомлена ватага З заробітків чимчикує.. Смага З ніг валяє небораків (Манж., Тв., 1955, 43); Вода кругом човна ще більше дражнила його; печія й смага ще гірше пекла його в грудях, у горлі (Н.-Лев., II, 1956, 233).

2. Наліт у роті, на губах від спраги і т. ін. — В мене вночі спадає смага на рот та на губи,— треба промочувати (Н.-Лев., III, 1956, 186); Біля тину стоїть поранений — закурене лице, смага на губах, змучений (Головко, І, 1957, 352); Ні спочинку, ні сну не забаг, Ні забави-розваги, Бо він бачив смагу на губах У зомлілих від спраги (Павл., Бистрина, 1959, 158); // Пересохла плівка на губах від підвищеної температури при гарячці і т. ін. [Явдоха:] А на губах смага, аж потріскались губи!.. (Кроп., II, 1958, 479); По білому обличчю з запалими очима, по смазі на губах знати було, що полегшало не дуже (Головко, II, 1957, 438); Хвороба спекла їй губи темною смагою (Тулуб, Людолови, II, 1957, 407); // Підвищена температура тіла від хвороби; гарячка. На устах чорно — смага попекла; одні очі горіли, як угольки тліли з глибоких ям широкого чола (Мирний, IV, 1955, 76).

3. Золотисто-коричневий або темно-коричневий колір шкіри людини, якого вона набуває під дією сонячного проміння та вітру; засмага. Лице взялось смагою,— темне, як головешка, а на тій головешці білий чуб, як льон (Вас., Вибр., 1950, 191); У нього й досі на обличчі Смага сільських, гарячих літ (Мас., Поезії, 1950, 153); Тепле проміння пестило їхні тіла, і золотавий, неповторний відтінок смаги лягав на шкіру, ніби відсвіт сонця (Собко, Стадіон, 1954, 351); * Образно. З її зеленого листя пробиваються разочки ягід, на які вже сонце кинуло свою першу смагу (Стельмах, І, 1962, 485).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 390.