СЛІ́ДО́М, присл., звичайно у сполуч. з прийм. за.

1. Безпосередньо за ким-, чим-небудь, не відстаючи; услід. Вийшов [старший брат] з хати, а за їм [ним] усі брати слідом (Вовчок, І, 1955, 312); Ступав [панотець] за війтом слідом, трохи на п’яти не наступав (Март., Тв., 1954, 254); Як на долоні, видко з Белебеня — спереду сани і ще одні сани, а слідом і весь козацький загін (Головко, II, 1957, 345); // Одразу або незабаром після чого-небудь. Блискавка розколола хмару, слідом ударив грім (Ю. Янов., II, 1958, 175); Прогримотів останні слова Опанас, слідом за чим, після недовгої тиші, жалісно рипнули двері (Довж., І, 1958, 92).

◊ Аж (ті́льки) пил пішо́в слі́до́м див. пил.

2. Наслідуючи кого-небудь; так само, як хтось. Коли слідом за мною вся жіноча половина глядачів корчилась в істеричнім нападі, то се звалося моїм «тріумфом» (Л. Укр., III, 1952, 704); Може, мене заводить пам’ять, але мені здається, що саме покалами називав Донець, слідом за дніпровськими рибалками, заводі, затони, зарічки на Дніпрі… (Рильський, Веч. розмови, 1964, 53); — Хоч воно тепер і подешевшало життя, однак не хочу йти слідом за своїм двоюрідним братом. Осиротів наш рід, то не хочу, щоб моя сім’я осиротіла (Стельмах, II, 1962, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 358.