СЛЬОТА́ВИЙ, а, е. Сирий, з дощем або мокрим снігом, з багном на землі. Вже вечоріло. Забиралося на сльотаву, погану ніч (Фр., V, 1951, 211); Згасав похмурий, сльотавий день (Кучер, Зол. руки, 1948, 254); Сльотавої осені поетеса їздила кіньми в гості до приятельки (Вітч., 2, 1971, 162); Там [у місті] хати — одна на одній сидять, а людей — як лободи у сльотаве літо (Казки Буковини.., 1968, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 390.