СЛУ́ЧА́Й, слу́ча́ю, ч., розм. Те саме, що ви́падок 1, 2. Серце плаче, як згадаю Хоч невеселії случаї І невеселії ті дні, Що пронеслися надо мною (Шевч., II, 1963, 173); Думка його, як він не одганяв її, знай вертілася коло того случаю з арф’янкою (Мирний, III, 1954, 275); [Шумейко:] От тобі й на! Нащо вже я передовик, а такого случаю за шістдесят сім років життя ще ніколи не бачив (Мик., І, 1957, 492); Ніхто краще його не ставав до бою.. У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище (П. Куліш, Вибр., 1969, 53); — Значить, ти вже батько. По такому случаю і ми з тобою по чарупині вип’ємо (Стельмах, II, 1962, 73).

На (про) вся́кий слу́ча́й — те саме, що На (про) вся́кий ви́падок (див. ви́падок). [Хлопець:] Ну, нащо ж ти се кажеш? [Дівчина:] На всякий случай… (Л. Укр., II, 1951, 103); Як вже дуже смерклось, зійшли в будинок; тоді в ньому було тільки чотири світлички: у двох жив сам пан, а дві пустували, про всякий случай, для гостей (Стор., І, 1957, 184); На слу́ча́й чого — те саме, що На ви́падок (див. ви́падок). На голові [діда] солом’яний бриль; на плечі, на герлизі, висить торба з хлібом та свита — на случай негоди (Мирний, І, 1949, 150).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 384.