СЛУЖНИ́ЦЯ, і, ж.

1. У поміщицькому та буржуазному побуті — жінка, що прислуговує в домі, кому-небудь. Служниці чепурили покої, поденщиці білили будинок знадвору (Л. Укр., III, 1952, 649); Шляхтянки з служницями вишукували собі по крамницях мудровані вбрання (Тулуб, Людолови, І, 1957, 7); Біля ганку дві служниці на снігу чистили віниками величезний барвистий.. килим (Головко, II, 1957, 480); * Образно. Доля йому посміхалася. Він тягнувся до неї обома руками, хотів швидше оволодіти нею і зробити її своєю служницею (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 33).

2. перен. Те, що служить інтересам кого-, чого-небудь, сприяє якійсь справі. Католицька церква стала служницею міжнародного імперіалізму (Мельн., Обличчя.., 1960, 11); Буржуазна етнопсихологія, що виникла на основі вимог наукового розвитку, продовжувала розвиватися в епоху імперіалізму під впливом реакційних суспільних запитів імперіалістів, поступово перетворюючись на їхню сумлінну служницю (Нар. тв. та етн., 6, 1968, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 381.