Про УКРЛІТ.ORG

слинити

СЛИ́НИТИ, ню, ниш, недок.

1. перех. Змочувати, зволожувати слиною. Побіг [Краньцовський] до Славка й зачав його обнімати й цілувати. Слинив його п’яним ротом (Март., Тв., 1954, 260); Кулина мовчки сіла за прядку, скубла волокно, слинила й тягла нитку (Чорн., Визвол. земля, 1959, 234); Ось зосереджено щось пише, раз у раз слинячи олівець, тітка Явдоха (Зар., Світло, 1961, 16).

2. неперех., перен., розм. Плакати. [Бебех:] Чи не сором тобі, пане сотнику, хлипати, мов стара баба? Тільки що храбрився, а теперечки й слиниш (Стор., І, 1957, 296); — І мати ото тебе відпустила? — А що вона? Вона й тепер слинить, ну й хай слинить. Подумаєш — жіночі сльози! (Збан., Єдина, 1959, 354).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 354.

вгору