СЛАСТОЛЮ́БЕЦЬ, бця, ч. Той, кому властиве сластолюбство. Таку «Людмилу» ризиковано було б залишити наодинці з сластолюбним Чорномором, коли б це справді був Чорномор (Смолич, Мир.., 1958, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 349.