СЛАНКИ́Й, а́, е́. Який має стебло, стовбур і гілки, що стеляться по землі. Коли немає потреби в садивному матеріалі, сланкі пагони [суниць] одночасно з розпушуванням грунту і виполюванням бур’янів знищують (Сад. і ягідн., 1957, 256); // Уживається у складі ботанічних назв. Сланкий льон — росте невисоким сланким кущем, має велику кількість коробочок (Техн. культ., 1956, 12); Сланка конюшина.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 349.