СЛАБИНА́, и́, ж., розм.

1. Те саме, що сла́бість 2.

2. перен. Людина або тварина, що має невелику фізичну силу. Дивиться [старий Горицвіт] на Карого, похитує головою: — Слабина, пахи трясуться, мов драглі. — А звідки ж йому сили набратися, коли в нього ребра війною покалічені? — показав Дмитро на запалий, у рубцях, бік свого коня (Стельмах, II, 1962, 268).

3. перен. Вразливе місце кого-, чого-небудь. Судити про байку тільки по окремих невдалих або слабеньких творах — неправильно. Треба бачити і слабину і досягнення (Рад. літ-во, 1, 1969, 61).

4. Те саме, що сла́бість 5.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 341.