СКІСНИ́Й, а́, е́. Який відхиляється від горизонтального або вертикального положення; похилий, косий. Батурін з’ясував, що в м’яких породах належить бити рівні шпури, у твердих — скісні (Гур., Наша молодість, 1949, 117); // Розташований під кутом до горизонтальної лінії, площини. Найбільш характерне для київських килимів ритмічне повторення одного мотиву прямими або скісними рядами (Нар.. тв. та етн., 3, 1962, 114); Довжелезні скісні пасма сонячного світла пронизували лісову сутінь (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 316); // Який має похилу площину. Гонтарі ночували в тісній луб’яній колибі, зложеній тілько з даху, покладеного на скісних платвах (Фр., III, 1950, 47); // Який відхилився від свого звичайного напрямку і рухається або падає по діагоналі, навскіс. В лице б’є скісний, холодний дощ (Рибак, Помилка.., 1956, 14); Не спускаючись нижче, літаки капнули над лісом скісними бомбами, і гулкі ліси застугоніли (Гончар, III, 1959, 359).

Скісни́й по́гляд — погляд, спрямований убік. Крадькома кидав [директор] скісні погляди правобіч і лівобіч (Загреб., Спека, 1961, 147); Скісні́ о́чі — очі, що мають косий розріз, розкосі очі. Її трохи скісні сірі очі спалахували фосфоричними вогниками (Вільде, Троянди.., 1961, 282).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 271.