СКІ́ПОЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до скі́пка. Знай кида [Маруся] на Василя то пісочком, то скіпочками (Кв.-Осн., II, 1956, 48); Вмокаючи час від часу тоненьку скіпочку в чорнило, неквапливо й зосереджено водив [хлопець] нею по гладенькій поверхні дошки (Коз., Гарячі руки, 1960, 41); * У порівн. [Нартал:] От візьмуть нас.. гарненько всіх засмолять і запалять, мов скіпочки. І будем ми світити в садах у цезаря (Л. Укр., II, 1951, 434).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 271.