СКІ́ПКА, и, ж. Невелика тонка пластинка, відколота, відрубана від деревини вздовж по волокнах; // Те саме, що трі́ска. Наламали дівчата скіпок, наклали під комин (Ков., Світ.., 1960, 102); Пушта.. запалив від нього [вогню] жмут соснових скіпок (Скл., Святослав, 1959, 106); * У порівн. Так як скіпка на воді крутиться, попавши на чорторий, так він [Василь Невольник] ворочавсь між тим ярмарком (П. Куліш, Вибр., 1969, 172); // Тонка тріска сухого дерева, яку використовували в давнину для освітлення; лучина. [Едіта:] Шановний Годвінсон заслаб на очі, читаючи при скіпці… (Л. Укр., III, 1952, 11); Молодий гридник.. взяв з-під столу соснову скіпку, вмочену в дьоготь, і запалив її від свічки (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 44); // Тонкий, гострий шматочок тріски, який потрапив під шкіру; скалка. Залізла скіпка в ногу.

◊ Ви́сохнути (зсо́хнути і т. ін.), як (мов) скі́пка (на скі́пку) — дуже схуднути; змарніти, виснажитися. Маруся виснажилась, висохла, як скіпка, одначе була проворна (Н.-Лев., III, 1956, 323); Ги́дко скі́пками (на скі́пки) узя́ти — хто-небудь викликає огиду. Прийшла бабуся, та ще й така, що гидко скіпками узяти (Кв.-Осн., II, 1956, 209); На скі́пки (перев. із сл. трощити, розбивати і т. ін.) — зовсім, цілком, ущент. Стрілами під небо сягала [січа], Об шоломи мечами гарчала, Гартовані списи на скіпки трощила-ламала (Мирний, V, 1965, 267); Не зду́жає (не зду́жав) й скі́пки підня́ти, рідко — хто-небудь дуже слабий, слабосилий, виснажений. А він такий, що ні на що і дивитись було; та ще перепивсь, так не здужав і скіпки підняти (Кв.-Осн., II, 1956, 104); Як (мов) скі́пка (перев. із сл. сухий, худий і т. ін.) — дуже, у великій мірі. І гарний [Клопотовський] з лиця, але сухий, як скіпка, та замлілий, неначе захарчований (Н.-Лев., IV, 1956, 282); Перед вершниками, з в’язкою хмизу за плечима, горбиться суха, мов скіпка, постать старого селянина (Стельмах, І, 1962, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 270.