СКУЛЬПТУ́РА, и, ж.

1. тільки одн. Вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об’ємну або рельєфну форму і виконуються способом витісування, виливання, різьблення, ліплення тощо з твердих чи пластичних матеріалів (каменю, металу, дерева, глини і т. ін.). [Річард:] Ви хочете, щоб зрадив я скульптуру? Не можу я, бо зрадником не вдався (Л. Укр., III, 1952, 62); Риси реалізму притаманні й античній літературі і скульптурі, і Рабле, і Боккаччо, і Аріосто, і Шекспіру, і Гете (Рильський, IX, 1962, 171); Чимало творів живопису, графіки та скульптури присвячено самовідданій праці радянських людей у повоєнні роки (Мист., 1, 1958, 13).

2. Твір цього виду мистецтва (статуя, бюст, барельєф і т. ін.). Хата, грубо збита з колод; великий коминок, на ньому бюст; статуетки і кілька уламків античної скульптури (Л. Укр., III, 1952, 7); Вестибюль музею образотворчих мистецтв. Масивні сходи ведуть на другий поверх. Колони, дзеркало, кілька скульптур (Дмит., Драм. тв., 1958, 509); // збірн. Сукупність таких творів. Грецькі фавни й сатири можуть собі бути які хочуть бридкі, а проте ми любуємося ними в скульптурі (Фр., XVI, 1955, 296).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 333.