СКУЙО́ВДЖЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до скуйо́вдити 1. Навис [полин] над урвищем скель і тряс бородою над самим морем, неначе фавн дико скуйовдженою вовною (Коцюб., II, 1955, 288); Нависають над очима скуйовджені вітрами чорні брови (Сміл., Сад, 1952, 68).

2. у знач. прикм. Покошланий, сплутаний (про волосся, шерсть і т. ін.). Спереду їх стояв кремезний хлопець в розірваному піджаці, з напущеним на лоб русявим скуйовдженим чубом (Вас., IV, 1960, 29); * Образно. На фоні чорного неба і скуйовджених хмар, що.. клекотіли вгорі, побачив він таку ж чорну тінь, що майже зовсім зливалася з небом (Голов., Крапля.., 1945, 47); // З покошланим, сплутаним волоссям, шерстю і т. ін. У дядечка Лупу.. біла скуйовджена голова і зовсім молоді рум’янці на щоках (Чаб., Балкан. весна, 1960, 53).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 332.