СКУБНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка. Однокр. до ску́бти 1, 2. — Куди ж це? — спитала паніматка. — До Києва,— скубнувши себе за вус, відповів Тиміш (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 361); Дмитрик скубнув по дорозі за хвіст козу (Коцюб., І, 1955, 130); Хочеться йому наздогнати Меланку і скубнути за «телячі хвостики» [кіски] (Жур., Вечір.., 1958, 7); Його руки так і нишпорили, щоб когось скубнути, щипнути, штовхнути (Добр., Ол. солдатики, 1961, 48); Дід Танасій не без того, щоб коли не нагомонів на його, часом і за чуба скубне, а за очі хвалить хлопця (Вас., І, 1959, 268); — Самі ми нікого не чіпаємо по-дурному, а чому нас кожний намагається скубнути? (Шовк., Інженери, 1956, 365); Хто йде,— горох скубне: гребець скубне у жменю; Іде косар і жнець — нагарбають в кишеню; Прискочить дітвора,— і в пелену смикне… (Г.-Арт., Байки.., 1958, 60); Він.. покрикує на коней, що норовлять на ходу скубнути трави (М. Ол., Леся, 1960, 9); — Ми хіба з тих, що й самі готові скубнути, де би вдалося (Фр., VII, 1951, 355); * Образно. От в Росії та на Східній Україні, так там багатіїв скубнули, що й пір’я полетіло (Чорн., Визвол. земля, 1959, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 331.