СКРУШНИ́Й, а́, е́. Який виражає сум, журбу; скорботний. Він уже готовий був жбурнути у вічі лайкою, але впіймав скрушний погляд тітки Оксани, плечем одчинив двері (Мушк., Чорний хліб, 1960, 119); // Сповнений суму, журби. Відчував [Байда], що Ярошеві тяжко на серці.. Недарма ж вилетіло з його грудей оте скрушне «хоч ти вже не підведи» (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 159).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 330.