СКРИ́ПКА, и, ж. Смичковий чотирьохструнний музичний інструмент, найвищий за регістром. Іде [Настуся] недалечко, рве барвінок, квічається [заквітчується] і співає. А сотник налагоджує скрипку (Шевч., II, 1963, 191); Уже в сінях дослухався Славко якоїсь дуже дрібненької музики. Хтось грав на скрипці (Март., Тв., 1954, 259); Любов до музики мати моя дістала в спадщину від свого батька Кіндрата Самійленка, котрий добре грав на скрипку (Сам., II, 1958, 410); В хаті бумкав бубон, бряжчали цимбали, високо і тонко виводила скрипка (Смолич, Мир.., 1958, 67); * У порівн. Серце скажено заграло, неначе скрипка на весіллі (Н.-Лев., VII, 1966, 250); [Савка:] Ти поглянь на неї: рученята, як цівки, сама, як скрипка (Вас., III, 1960, 62); Тремтіли осінні вітри. Може — як скрипка, а може — як хворі діти (Ю. Янов., І, 1958, 76).

∆ Дру́га скри́пка — скрипаль, який виконує в струнному або симфонічному оркестрі другий (менш виразний) голос або підсилює перший голос; Пе́рша скри́пка — скрипаль, який виконує у струнному або симфонічному оркестрі перший голос, найбільш виразний і важливий. Однією з характерних ознак складу оркестру є превалювання першої скрипки (Укр. муз. спадщ., 1940, 16).

◊ Гра́ти пе́ршу (головну́) скри́пку див. гра́ти²; Гра́ти свою́ скри́пку — у якій-небудь спільній роботі, справі виконувати свою, окрему ділянку. Що таке закрійник у бригаді? Це, образно кажучи, диригент у кравецькому ансамблі, де кожен «грає свою скрипку» (Веч. Київ, 22. V 1971, 2); Як (мов, немо́в і т. ін.) на скри́пці гра́є — хтось говорить дуже красиво, приємним голосом. — Як славно ж він говорить, немов на скрипці грає, — похвалив [Плачинда] у думці вчителя (Стельмах, І, 1962, 502).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 320.