СКРИЖАНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до скрижані́ти. Він [струмок] у придорожньому виярку вимощував над собою снігову борозенку і шукав собі свого протіку [протоку] на скрижанілій землі (Стельмах, Правда.., 1961, 14); * У порівн. Він ворухнувся, кинув на мене очима, в яких викресалися застиглі, ніби скрижанілі, іскринки суму і несподівана радість (Ле, Право.., 1957, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 318.