СКРИ́ВЛЮВАТИ, юю, юєш і СКРИВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СКРИВИ́ТИ, скривлю́, скри́виш; мн. скри́влять; док.

1. перех. Робити що-небудь кривим, зігнутим, нерівним; викривляти. Старий віл борозни не скривить (Укр.. присл.., 1963, 266); // безос. Не поможе бабі кадило, коли бабу скривило (Номис, 1864, № 5667); // Надавати неприродного вигляду обличчю, його рисам і т. ін. Переляк скривлює обличчя дружини (Стельмах, І, 1962, 285); Кайдашиха знов притулила губи до чарки.., вкинула в рот один ковток і дуже скривила губи (Н.-Лев., II, 1956, 281); Несказанно гірке почуття отуманення запанувало нею і скривило болісно її уста (Коб., II, 1956, 36); Винувата посмішка скривила йому обличчя (Баш, Надія, 1960, 98); // безос. Осокін швидко звів очі, і рот йому скривило жахом (Ткач, Плем’я.., 1961, 258).

◊ Скриви́ти ки́слу мі́ну — зробити гримасу, виражаючи незадоволення, здивування. — Спитала я в неї вчора, чи не хоче піти в парк на музику, — вона скривила кислу міну і спитала: — Пощо? (Л. Укр., III, 1952, 530).

2. неперех., рідко. Повертати вбік. Коли дійшли до темного місця, де вулиця скривлювала, а лампи не було близько, Шварц потаємно шарпнув його за рукав (Фр., VII, 1951, 413).

◊ Скриви́ти душе́ю — те саме, що Покриви́ти душе́ю (див. покриви́ти). В цей час вона не могла скривити душею і розповіла усе про своє прохання (Стельмах, II, 1962, 233).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 317.